Привласнення знахідки чи крадіжка: що вирішив Верховний Суд у справі №688/2554/22

У постанові Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 21 серпня 2025 року (справа № 688/2554/22) викладено важливу правову позицію щодо меж між кримінально караним діянням привласнення знахідки та крадіжкою чужого майна. Суд підкреслив: у певних обставинах заволодіння «забутою» річчю може бути кваліфіковане як крадіжка. 

Ця позиція заслуговує на увагу практикуючих юристів, адже деталізація критеріїв допомагає запобігти хибним кваліфікаціям та несправедливим рішенням у кримінальних провадженнях.

Факти справи

У справі обвинувачена перебувала в магазині, побачила телефон, залишений на прилавку, поклала його до своєї сумки й залишила приміщення, чим завдала матеріальної шкоди потерпілому. 

Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що це — крадіжка. Захисник, однак, стверджував, що обвинувачена вважала телефон знахідкою і хотіла, нібито, повернути його власнику з винагородою. Суд апеляційної інстанції навіть закрив кримінальне провадження за статтею 185 КК, виходячи з декриміналізації певних випадків. 

У касаційній скарзі поставлено питання: чи можливе кваліфікаційне переведення такого заволодіння під поняття «привласнення знахідки», а не «крадіжки».

Позиція Верховного Суду

Основна лінія рішення

Колегія суддів ККС ВС залишила рішення попередніх інстанцій без змін. Суд зазначив:якщо особа заволоділа реччю, яку знає, кому вона належить, та усвідомлювала, що власник може повернутися — таке діяння слід кваліфікувати як крадіжку чужого майна, а не як «привласнення знахідки». 

Суд виходив з таких міркувань:

• Телефон перебував у місці, відомому власнику (магазин), тобто фізично майно не було вичерпано з володіння власника, а лише зумовлено обставинами опинилося поза його безпосереднім контролем. 
• Обвинувачена мала реальну можливість ідентифікувати власника — телефон містив паспортні та карткові дані потерпілого — та мала усвідомлення, що власник може     повернутися й вимагати річ назад. 
• Вона не вчинила жодних дій для встановлення власника або повідомлення про знахідку, натомість просто сховала телефон у сумку і вийшла з магазину. 
• Суд послався на положення статті 339 ЦК України — зокрема, право на винагороду за знахідку не виникає, якщо особа, що знайшла річ, не заявила про неї або намагалася приховати її від власника. 

Таким чином, Верховний Суд окреслив чіткі межі: не кожне заволодіння «забутою» річчю є «привласненням знахідки».

Критерії для кваліфікації «знахідки»

За логікою ВС, привласнення майна як знахідки може бути визнане лише заодно часного виконання всіх таких умов:

1. Майно вибуло з володіння власника (тобто не просто забуте, але фактично втрачено чи виведене з володіння). 
2. Місцезнаходження майна для власника було невідоме (не було інформації, де річ     перебуває). 
3. Між втратою майна і моментом, коли його знайшли, минув значний час, достатній для того, щоб власник вважав річ остаточно втраченю. 
4. Особа, яка знайшла майно, не була очевидцем події втрати і сама не вчиняла активних дій із відчуження з володіння власника чи приховування майна. 
5. Відсутня можливість повноцінного встановлення або ідентифікації законного власника     майна. 

Якщо бодай один із цих елементів відсутній, застосування кваліфікації як «знахідки»є недоцільним і потенційно таким, що сприятиме безкарності.

Практичне значення рішення

1. Удосконалення кваліфікацій кримінальних правопорушень. Ця позиція Верховного Суду     допомагатиме адвокатам, прокурорам і слідчим уникати помилкових кваліфікацій у справах про крадіжки чи «знахідки».
2. Уточнення стандартів доказування наміру. Оскільки один із ключових факторів —     усвідомлення знайденого, знання про власника і можливість повернення — у     кримінальних процедурах має бути особливо ретельно висвітлено.
3. Запобігання «свідомим знахідкам». Особа, котра свідомо знаходить майно в місці, де     ймовірно відомий власник, і не вживає дій для повернення — не може скористатися полегшеною кваліфікацією.
4. Вирівнювання практики. Таке рішення може стимулювати уніфікацію підходів у судах нижчих інстанцій щодо справ зі спорідненим фактичним складом.

Рекомендації для практиків

• У листах протесту, скаргах та клопотаннях акцентуйте увагу на усіх обставинах, що свідчать про знання особою, кому належить річ, наявність інформації, що власник може повернутися, та на діях (чи бездіяльності) з метою приховання.
• В обвинувальних актах та клопотаннях про закриття справи уважно перевіряйте, чи всі елементи для «знахідки» реально існують: від втрати майна до неможливості ідентифікації.
• Зважайте на обставини місця — в громадських приміщеннях, торгових залах чи касах —     там презумується, що річ не просто «втрачена» назавжди, а, ймовірно, ще перебуває під контролем власника або може бути ним знайдена. ВС прямо вказав на таку «презумпцію забуття». 
• Якщо в процесі є сумнівні моменти (наприклад, власник не здійснив активних пошуків, знайшов річ не відразу тощо), подайте альтернативні версії — і аргументуйте, чому краще кваліфікувати як крадіжку, ніж як знахідку.